Мені 42 роки, зріст — 174 см. І 14 квітня 2026 року я встав на ваги й побачив цифру 115 кг.
Для багатьох це просто сухі цифри, але для мене це був момент глухого кута. Насправді все було ще гірше: взимку стався справжній критичний момент — ваги показали близько 120 кг. Тоді я просто «відстрибнув» від них. Мені стало страшно, я банально не захотів вірити в те, що довів себе до такого стану, і просто заплющив очі на реальність. Але квітневі 115 кг чітко дали зрозуміти: або ти щось змінюєш прямо зараз, або далі буде тільки катастрофа. Відкладати «на понеділок» більше не було куди.
Зараз, через 97 днів, моя вага знизилася до 103,4 кг. Мінус 11,6 кг від офіційного старту.
Я одразу хочу зняти рожеві окуляри: це не історія про чарівну дієту, суперфуди чи виснаження себе в залі. Це історія про те, як дорослий чоловік вчиться домовлятися із самим собою, будувати нові звички й просто тримати дисципліну.
Спочатку все було хаотично. Я не прийшов у цю тему весь такий усвідомлений, з готовим планом під пахвою, і вже точно не став раптово фітнес-гуру. Я взагалі нічого не знав і вчився просто по ходу, набиваючи шишки. Я просто почав менше їсти й більше рухатися. Перші зважування взагалі нагадували лотерею: у різний час, часто в одязі... Вони показували радше «напрямок вітру», ніж реальний прогрес. Але головне було — почати.
18 травня в моє життя повернулися силові тренування. Вдома, без пафосних залів і тренажерів. Тільки я, підлога й базові речі: віджимання, присідання, планка. Бувало важко. Особливо у відрядженнях, коли після виснажливої нічної зміни єдине, чого хочеться — це впасти в ліжко. Іноді графік злітав на кілька днів, і всередині прокидався голос: «Може, ну його?». Але я навчився не карати себе за збої, а просто повертатися до роботи при першій нагоді.
Переломний момент стався 5 червня, коли я почав рахувати калорії та БЖВ. Слухайте, ми катастрофічно помиляємося, коли оцінюємо їжу «на око»! Мені здавалося, що я їм як пташка, а цифри казали протилежне. Контроль прибрав ілюзії. Я перестав гадати й нарешті побачив реальність.
30 червня я нарешті купив нормальні підлогові ваги, а за кілька днів — і кухонні. Отут почався справжній «хардкор». Щоранку, без одягу, в однакових умовах — сухі факти. Зізнаюся чесно: спочатку було капець як ніяково приносити кухонні ваги в їдальню під час робочих виїздів і зважувати порції на очах у колег. Здавалося, що всі дивляться на тебе, як на дивака. Але я швидко зрозумів: мій результат і моє здоров'я важливіші за дві хвилини чийогось здивування.
5 липня я вперше зробив заміри тіла сантиметром. Ваги — підступна штука, вони часто «залипають». А сантиметр не збреше, він показує зміни там, де цифри на екрані тимчасово мовчать. Ще за два дні підключив додаток Strong для тренувань, щоб оцифрувати свій прогрес і додати процесу трохи спортивного азарту.
Але знаєте, що виявилося найважчим? Не відмова від якихось продуктів і не віджимання. Найважче — це навчитися чекати. Бували дні, коли вага стояла на місці тижнями. Бували дні, коли після важкої зміни вона взагалі повзла вгору на кількасот грамів. У такі моменти накочує розпач. Здається, що все даремно. Але я вчив себе дивитися на процес масштабно: не на конкретний ранок, а на загальний тренд за тижні. І тренд не підводив.
Зараз моя ціль — це вже давно не просто абстрактна цифра на вагах. Я хочу повністю змінити спосіб життя й те, як я почуваюся щодня. Наприкінці осені, коли нарешті закінчиться це довге відрядження, я планую вийти на новий рівень: піти у тренажерний зал, знайти «свого» тренера, щоб поставити техніку, і додати йогу для гнучкості та балансу.
Цей шлях ще дуже далекий від фінішу. Я тільки на початку, і попереду купа роботи, помилок та нових викликів. Але тепер я точно знаю: маленькі, нудні, але щоденні дії працюють в рази краще, ніж шалений, але короткочасний ентузіазм.
Я ділюся цим не для хвастощів. Мені просто хочеться, щоб мій досвід — з усіма його сумнівами, кухонними вагами в їдальнях і нічними змінами — допоміг комусь із вас наважитися. Зробити той самий перший, найважчий і непростий крок. Повірте, воно того варте.
Дякую кожному, хто підтримує, пише чи просто мовчки вірить у мене. Це дійсно додає сил. Далі буде.
Останнє редагування: